Art Fine Nation - підтримка українських художників. Це не комерційний проект. Ваші донати - це єдине джерело фінансування.
На цій сторінці Ви можете познайомитись із митцями, що вже вступили в творче змагання. Підписуйтесь на їхні сторінки в соц.мережах, щоби стежити за створенням ними картин на вірші Ліни Костенко.
В кожній картці художника, що представлений на цій сторінці, є посилання на його соц.мережі
ХУДОЖНИКИ, ЩО ВСТУПИЛИ В ЗМАГАННЯ
Мене звати Ірина Кобзар. Я малюю з дитинства. Коли я пишу картини або створюю предмети декору, я відчуваю себе маленьким творцем. Створюючи картину, я створюю світ... Я ловлю моменти, емоції, образи, кольори, відчуття - і фіксую їх на полотні. Я експериментую з реальністю!!! Бо Мистецтво - це не тільки інструмент для відображення внутрішнього та зовнішнього світу, це також той Інструмент, що може створювати, видозмінювати, викарбовувати світ, добавляти в нього нові емоції і сенси, саме ті кольори та акценти, яких нам не вистачає для гармонії та балансу.
Facebook: Ирина Кобзарь
Instagram: @irynakobzar
Народився 1998 р. у Львові, пізніше переїхав та проживає у Києві, де навчався, здобував освіту, та став художником. Малює з дитинства. Навчався у ДХСШ імені Т.Г.Шевченка, потім в Інституті мистецтв Київського Університету імені Бориса Грінченка на Образотворчому мистецтві.
Любить графіку і живопис. Малює аквареллю, графічними матеріалами, пастеллю, олійними фарбами, акрилом.
Любить експериментувати. Найбільше зараз подобається портрети малювати та до абстракцій тягне. Але малює і натюрморти, пейзажі, композиції.
Богдан творча людина, надихається природою та красою мистецтва, пише вірші. А також бере участь у колективних виставках в Україні, у вже рідному і такому улюбленому місті можливостей — у Києві!
Facebook: Bogdan Ocherklevich
Instagram: @danocherk_art
Обраний вірш:
Що в нас було?
Любов і літо.
Любов і літо без тривог.
Оце і все. А взагалі-то
не так і мало, як на двох.
Ось наші ночі серпень вижне,
прокотить вересень громи,
і вродить небо дивовижне
скляними зорями зими!
І знову джміль розмружить квітку,
і літо гратиме в лото.
І знов сплете на спицях плітку
сторукий велетень – Ніхто.
І в цьому днів круговороті,
де все минати поспіша,
як та пташиночка на дроті,
спочине стомлена душа.
Вікулкін Олександр Миколайович, народився 8.08.1985 в місті Боярка, Україна.
З дитинства відвідував художні студії, а в 2000х роках захопився "street" артом, та почав розвивати каліграфію не тільки на стінах а й на полотнах.
В 2015, 2016,2017 роках приймав участь у художньому проекті " А4 Ballpoint" в галереї "Karas Galary"
В 2021 доповнив свою майстерність курсом готичної каліграфії в школі " Артія"
В 2023 році відбулася перша персональна виставка " КАЛІГРАФУТУРИЗМ" в музеї театрального, музичного та кіномистецтва України Музей Марії Заньковецької
В 2023 взяв участь у художньому проекті " Любов до життя" який проходив в центрі культури та мистецтва України.
2023 під патронатом Вероніки Чабаник пройшов курс "Українский скоропис"
В 2024 році відбулася персональна виставка в рідному місті Боярка, чим здійснилася дитяча мрія.
2024 Персональна виставка в бібліотеці Миколи Реріха
Instagram: @Caligrafft
В мене немає художньої освіти, я навчалася всьому сама та встигла попрацювати художником, малювала на граніті, робила портрети під замовлення також працювала у компанії що спеціалізується на гіпер реалізмі у портретах , малюю на графічному планшеті та в майбутньому планую розвиватися та покращувати свої навички
Instagram: @dami_122
Обраний вірш:
На руїнах грецького театру
гріється, маленька і вертка,
ящірка, яку ще Івашкевич
бачив хтозна скільки літ тому.
Певно, то була її пра-пращурка.
Час ішов і думав не про них.
Все та ж сама і та ж сама ящірка
гріється на сходах кам'яних.
Ні трави, ні дерева, ні кущика.
Ані вранці Божої роси.
Лиш театру грецького акустика
оббива об скелі голоси.
Сон богів, Сицілія, Тринакрія,
що живе у вимірі сторіч, —
ящірка та сама чи однакова —
це для неї несуттєва річ.
Але нам, чий термін наче міна,
що під кожним рветься і гримить, —
Сіракузи, Етна, Таорміна,
подаруйте Вічність хоч на мить!
Пані Етна піднімає келих,
повний магми й чорного вина,
і питає, — де той Івашкевич,
що про неї вірші написав?
А його давно уже немає.
Вже він Лету перейшов убрід.
Лиш на сходах ящірка дрімає,
що її ще бачив Евріпід.